Поради вчителям

Розвивайте культуру досягнень. Сприяйте створенню умов, в яких навчання стане для дітей захоплюючим та цікавим, а задавати питання

- буде для них абсолютно нормальним. Знайдіть для своїх учнів складні, але досяжні цілі, а потім придумайте творчі шляхи, які з інтересом приведуть їх до досягнення цих цілей. Наприклад, якщо ви навчаєте їх одиниць виміру, прийнятих у Стародавньому Єгипті, улаштуйте змагання в дусі американської гри «Jeopardy».

Введіть інтереси своїх дітей у навчальний план. Практичні заняття, довгострокові проекти та групові завдання –  прекрасний спосіб включати ваших учнів у навчальний процес. Допоможіть їм знайти зв'язок між досліджуваним матеріалом і цілком реальними ситуаціями. Наприклад, якщо ви розповідаєте дітям про Томаса Едісона, нехай кожний з них придумає і створить свій власний винахід. А потім улаштуйте ярмарок винахідників, на якому учні зможуть вразити один одного своєю креативністю.

Підтримайте своїх учнів. Для ваших учнів добрі  слова,  сказані вами, значать набагато більше, ніж ви можете уявити.  Визначте  для себе переваги кожного і його особисту ділянку росту, а потім дозвольте дітям відчути, що ви підтримуєте їх у цій захоплюючій навчальній подорожі. Заохочуйте не тільки відмінників, а й тих учнів, хто демонструє старання та успіхи в освоєнні предмета. Коли діти відчують вашу підтримку, вони стануть більш активними в навчанні.

Заохотьте батьківську участь. Розкажіть батькам своїх учнів, яким чином вони можу брати участь у навчанні своїх дітей.  Наприклад, батьки можуть інтегруватись у шкільне середовище, приєднавшись до батьківському комітету або залишитись в якості волонтерів. Вони можуть також запропонувати підтримку своїми силами в домашніх умовах, перевіряючи, щоб діти, йдучи у клас, повністю виконали свою домашню роботу.

Зробіть школу безпечною зоною. Для того щоб добре зосередитись під час занять, учні повинні сприймати школу як абсолютно безпечне місце. Поетапно впроваджуючи дисциплінарні правила, ви можете зробити шкільне середовище максимально безпечним. Переконайтесь у тому, що діти вам довіряють і знають, що при виникненні будь-яких проблем, пов'язаних з потенційною небезпекою, вони зможуть про все розповісти вам.

Допоможіть дітям отримати додаткову практику. Заохочуйте своїх учнів брати участь у позашкільних заходах. Використовуйте всі

можливі способи для формування та зміцнення системи підтримки між однолітками та вчителями, створення це спортивних команд чи використання сервісних організацій. Це, у свою чергу, допоможе вашим дітям стати більш залученими до навчального процесу під час уроків.

У пошуках різних напрямів підготовки до уроку  часто  звертаюсь до методики, змісту та дидактичної структурі уроку. Для того щоби грамотно підготувати якісний і сучасний урок, доводиться орієнтуватись і в його типах.

Соціально-економічні, соціокультурні перетворення, що відбуваються в нашому суспільстві, об’єктивно вимагають істотних змін у всій системі освіти, орієнтованої на входження в європейський освітній простір.

Зміни в освітній політиці та становлення нової системи освіти націлюють на модернізацію змісту навчання й виховання підростаючого покоління в усіх освітньо-виховних структурах, розробку й широке впровадження більш ефективних педагогічних технологій і розширення експериментальних моделей.

Побудова та розвиток сучасної моделі освіти неможливі без осмислення попереднього історичного досвіду, прогресивних ідей педагогів і вчених, що дозволяє не тільки зрозуміти діалектичну сутність процесів, а й робити прогнози у сфері процесів генерації педагогічних інновацій. Історія педагогіки повинна з особливою ретельністю ставитись до вивчення спадщини визначних педагогів, тому що кращі ідеї, що містяться в ній, здатні в їх новій якості багато чого змінити й у сучасній практиці.

Розвиток творчого потенціалу особистості учня - одне з головних завдань сучасної системи освіти. Якісний стрибок у розвитку нових технологій у всіх сферах людської діяльності потяг за собою й різке зростання потреб суспільства у творчих людях, здатних створювати нове у виробничому та соціальному житті, уміють ставити та вирішувати принципово нові завдання, актуальні і для сучасного суспільства, і для майбутнього.

На думку багатьох психологів і педагогів, провідна роль у розвитку творчого потенціалу особистості учнів належить проблемному навчанню. Проблемне навчання передбачає творчу участь учнів у процесі освоєння нової навчальної інформації, формування пізнавальних інтересів і творчого мислення, високий ступінь органічного засвоєння знань і мотивації учнів.

Основою для цього є моделювання реального творчого процесу за рахунок створення проблемної ситуації та управління пошуком рішення навчальної проблеми. При цьому усвідомлення, прийняття та розв’язання цих проблемних ситуацій мусять відбуватися при

оптимальній самостійності учнів, але під спрямованим керівництвом викладача в ході їх взаємодії.

Проблемна ситуація, котра представляє собою інтелектуальне ускладнення людини, що виникає у випадку, коли вона не знає, як пояснити виникле явище, факт, процес дійсності, не може досягти мети відомим їй способом, що спонукає людину шукати новий спосіб пояснення або спосіб дії, обумовлює початок мислення у процесі постановки та вирішення проблем. У процесі мислення відбувається усвідомлення пізнавальної потреби суб'єкта, що, будучи усвідомленою, спонукає вже розумову активність людини.

Розумова активність є, з одного боку, характеристикою розвитку інтелекту, виховання якого є одним з основних завдань усебічного гармонійного розвитку особистості. З іншого боку, високий ступінь розумової активності є необхідною умовою ефективного навчання.

Підтверджує цей висновок творчість педагогів, насамперед XX століття, які працювали на благо розвитку освіти як найважливішої умови прогресу в суспільстві. Певним відкриттям для мене як педагога стало знайомство з роботою М. Махмутова. Він ще в 70-х роках займався розробкою теорії методів проблемно-розвивального навчання в загальноосвітній і професійній школі. Монографія "Сучасний  урок" (М., 1985) удостоєна премії ім. Н.  К. Крупської. Опубліковано близько 500 робіт. З 1963 по 1976 рік Махмутов – член Міжнародного комітету ЮНЕСКО з ліквідації неписьменності, експерт ЮНЕСКО.

Зміст дидактичної структури уроку

Актуалізація попередніх (опорних) знань. Багато вчителів довгий час уважали, що актуалізація – це те ж саме, що й опитування, "тільки новий термін". Але, як зазначав М. Махмутов, це далеко не так. Значення самого слова "актуалізація", підкреслює він, свідчить про те, що треба зробити знання актуальними, потрібними в даний момент, тобто "освіжити" попередні знання та способи діяльності в пам'яті. Більше того, актуалізація означає і психологічну підготовку учня: зосередження уваги, усвідомлення значущості майбутньої діяльності, збудження інтересу до уроку. Неважко помітити, як вплітається етап актуалізації в мотиваційну структуру.

Практично цей етап здійснюється або у вигляді перевірочного диктанту, або у вигляді поєднання різних способів опитування (усний, письмовий, фронтальний, індивідуальний тощо), або у вигляді повторного роз'яснення вчителя, або за допомогою опорних конспектів Шаталова – усі ці моменти і представляють методичну структуру.

У той же час на цьому етапі активізувалось багато компонентів внутрішньої структури уроку. Учні відтворюють відомі їм знання,

усвідомлюють їх, узагальнюють факти, пов'язують старі знання з новими умовами, новими даними тощо. Крім того, у процесі актуалізації або в її результаті часто створюється проблемна ситуація та формулюється навчальна проблема. Інакше кажучи, на етапі актуалізації застосовуються такі структури, засоби та прийоми, які здатні підготувати учня до здійснення самостійної навчальної діяльності.

Формування нових понять і способів дій. Найважливіший елемент цього етапу – засвоєння нових знань і способів дій. Засвоєння нового починається зі сприйняття, якщо нове не було пред'явлено на етапі актуалізації; відбувається процес усвідомлення, осмислення значення нового знання або нових способів дій. Узагальнення та систематизація призводять до власне засвоєння. Саме на етапі засвоєння, підкреслює Махмутов, використовуються основні прийоми розумової діяльності учнів і розвиваються пізнавальні вміння: вичленення, звірка, аналіз, синтез, виявлення протиріч, постановка питань, формулювання проблеми, висунення гіпотез тощо.

У цей же час розвивається багато складових навчальної діяльності (планують, виконавські та інші дії). Тут учитель структурує свою діяльність, застосовуючи прийоми викладання, спонукання, спілкування та атракції у відповідності зі структурою навчальної діяльності учня та її мотиваційним забезпеченням. Таким чином, поєднання зовнішніх і внутрішніх елементів структури уроку являє собою єдність діяльності вчителя та навчальної діяльності учня.

Застосування формування умінь і навичок. Як вже зазначалось, розвиток учня не зводиться тільки до засвоєння. За засвоєнням повинна  йти самостійна  переробка  навчальної інформації та вражень, у результаті якої формуються вміння застосовувати засвоєні способи дій. Але найголовніше – на цьому етапі цілеспрямовано створюються умови для появи в учня способів діяльності, яких його не вчили, коли він самостійно відкриває для себе нове.

Це можливо в тих випадках, коли вчитель дає завдання на застосування знань у незнайомій ситуації, організує евристичну бесіду, самостійну роботу творчого характеру. У цих випадках, як зазначають психологи, виникають новоутворення за рахунок внутрішніх інтеграційних процесів, у результаті внутрішньої переробки зовнішніх впливів.

Головна відмінність сучасного уроку від традиційного в тому, що він не тільки сприяє засвоєнню учнем знань, а і створює умови для його загального розвитку.

Типологія уроків

При систематизації уроків різні автори беруть за основу різні ознаки уроку (застосовувані на уроці методи, способи організації діяльності, основні етапи уроку, цілі тощо). М. Махмутов пропонує типологію уроків за метою організації занять, детермінованою загальнопедагогічної метою, характером змісту досліджуваного матеріалу й рівнем навченості учнів.

На цій підставі всі уроки можна розділити на такі типи: урок вивчення нового матеріалу; урок застосування та вдосконалення знань, умінь; урок узагальнення та систематизації знань; урок контролю та корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок.

За принципом проблемності уроки діляться на проблемні й непроблемні. Розрізняють уроки також і за їх формою: урок-бесіда, лабораторна робота, залік, кіноурок, комп'ютерне заняття та інші. Їх відносять до видів уроку.

Наступна складність, з якою я стикався у процесі  підготовки уроку, - це поурочне планування. І в цьому випадку вивів для себе конкретну структуру, якій дотримуюсь у процесі підготовки.

Структура уроку поєднує такі етапи: організаційний; постановки мети; актуалізації навчальної інформації та способів діяльності учнів; введення нової навчальної інформації та способів діяльності; узагальнення, первинного закріплення та систематизації навчальної інформації; підбиття підсумків навчання; визначення домашнього завдання та інструктажу з його виконання.

1. й етап: актуалізація опорних знань і способів дій. Виокремлюються опорні знання, з'ясовується зв'язок з попередніми уроками, вибираються тип самостійної роботи (репродуктивний, продуктивний, частково-пошуковий) і форма навчання (індивідуальна, групова, фронтальна), намічаються шляхи вирішення задач мотиваційного забезпечення уроку, продумуються форми оцінювання ходу роботи, зазначаються прізвища учнів для оцінювання їх навчання й розвитку.
2. й етап: формування нових понять і способів дій. Виокремлюються нові поняття й навчальні дії та способи їх формування, формулюються основна та другорядні проблеми, вибираються тип і форма самостійної роботи, відбирається зміст навчального матеріалу, готуються проблемні й непроблемні (інформаційні) запитання, намічаються варіанти способів вирішення навчальних проблем, можливі підказки їх вирішення.
3. й етап: застосування знань, формування загальнонавчальних і спеціальних умінь. Плануються тип і форма самостійної роботи, готується її зміст (завдання, вправи, інструкції тощо), намічаються

конкретні вміння й навички для відпрацювання (наприклад, уміння планувати, контролювати, вирішувати типові та інші завдання тощо), вибираються способи отримання зворотного зв'язку (інформації).

Залежно від типу уроку визначають такі цілі:

• засвоєння нових знань;
• відпрацювання нових умінь і навичок;
• комплексне застосування знань і способів дії;
• узагальнення і систематизація знань, умінь і навичок;
• оцінювання та корекція навчальних компетентностей;
• розвиток логічного мислення та способів розумової діяльності;
• оволодіння вмінням застосовувати отримані навчальні досягнення у стандартних і нестандартних умовах.

Види уроків

Традиційний - перевірка домашнього завдання, пояснення нової теми, закріплення тощо.

Комбінований - з елементами самостійної роботи, лекцією, проблемно-пошуковою діяльністю учнів.

Специфічний - урок-залік, урок-семінар, урок-диспут, урок- конференція, урок-практикум, урок самоперевірки (тестування) тощо.

Спочатку учні займаються відтворюючої (репродуктивної) діяльністю за зразком. Потім виконують завдання, що вимагають володіння узагальненими вміннями та елементами перенесення знань і способів діяльності в нові ситуації. На цьому етапі застосовується диференційовано-групова форма навчання.

Далі виконання творчих завдань, а в кінці уроку творча діяльність. Конструкція уроку дозволяє включати учнів у різні види парної, групової та індивідуальної роботи, що займає велику частину часу. Існує можливість вдаватись до індивідуалізованої та індивідуалізовано- груповій формі навчання.

Діяльність учителя специфічна. Спланувавши роботу учнів заздалегідь, він здійснює оперативне оцінювання та необхідну корекцію результатів навчання й розвитку учнів, допомагає, підтримує та вносить корективи в їх і свою діяльність.

На уроці в якості основних джерел знань використовуються підручники, набори роздавального та дидактичного матеріалу, мультимедіа, Інтернет-технології. Керуючи навчальною діяльністю учнів, учитель широко користується методами стимулювання, оперативного та тривалого моніторингу. Тут особливо чітко реалізуються коригувальні й оцінні функції уроку, що сприяють організації навчальної діяльності школярів з найбільшою продуктивністю.

У рок дозволяє здійснювати широку диференціацію навчання. Учні виконують завдання з урахуванням особистих реальних навчальних можливостей і завдяки цьому просуваються до мети в оптимальному для них темпі.

Ефективність уроку залежить від того, наскільки доцільно використовуються на ньому різні види репродуктивно, частково- пошукової, творчої діяльності школярів. Він не досягає своєї мети, якщо перевага віддається звичайній відтворюючої діяльності. Учитель готує завдання творчого розвивального характеру, що дозволяють учню по- новому подивитись на раніше вивчене. Розвивальна функція при цьому реалізується тим успішніше, чим ширше використовуються міжпредметні зв'язки, що дозволяють переносити, згортати та систематизувати навчальну інформацію.

Проблемною можна назвати ту ситуацію, коли учень не може пояснити для себе суперечність, яка виникла об'єктивно, не може дати відповіді на об'єктивно виникаючі запитання, оскільки ані наявні знання, ані інформація, що міститься у проблемній ситуації, не мають прямих відповідей і не містять методів їх знаходження.

З точки зору психології це і служить передумовою для появи розумової активності учня у виявленні та вирішенні проблем.  При цьому проблемна ситуація матиме дидактичний характер, тільки якщо вона знаходиться в зоні найближчого розвитку кожного конкретного учня, тобто, створюючи значні труднощі, її все-таки об'єктивно можна вирішити або самі учні, або з тією чи іншої дозою допомоги вчителя.

Застосування технології проблемного навчання, наприклад, у курсі історії, досить ефективне. Історія як сфера життєдіяльності суспільства, що є об'єктом вивчення, неоднозначна, суперечлива. Постановка проблеми можлива не тільки під час інтерактивних занять, а й під час традиційних уроків.

Теорія проблемного навчання має на сучасному етапі вже досить стрункий вигляд, хоча дослідження все ще продовжуються. Але оцінити її пряму дієвість поки неможливо. Практичну ефективність педагогічної концепції можна визначити лише після її реальної широкомасштабної апробації на практиці.

Новий звіт Саттон Траст (Sutton Trust improving social mobility through education – провідна організація Великої Британії, що займається питаннями підвищення соціальної мобільності освіти, фінансує більше двохсот програм на замовлення 140-а наукових установ, - пер.) наводить докази успішних методів викладання.

Питання про те, як стати добрим учителем, завжди було предметом дискусій. Така постановка питання створює досить багато проблем, оскільки просто не існує, та й не може існувати універсального рецепту для успіху вчителя, тому що різні підходи спрацьовують тільки в конкретних фахівців і для певних учнів класу.

Саттон Траст установлено, що популярні в освіті методи навчання, такі як надмірна похвала й заохочення учнів або надання їм можливості самим відкрити для себе ключові знання, насправді не дають високих позитивних результатів.

Автор докладу, професор Роберт Коі з Даремського університету стверджує, що це всього лише «стартовий пакет» для осмислення того, що ж усе-таки робить викладання ефективним.

Отже, що рекомендується в докладі? Ось десять основних позицій, які слід ураховувати вчителю у своїй роботі.

1. 1. Знайте свій предмет

У докладі, підготовленому на підставі вивчення більше двохсот томів результатів досліджень, наголошується принаймні на шести основних сталих складових ефективності навчання. І одним із найважливіших є відмінні знання вчителем свого предмета.

Це може видатись очевидним, але в докладі наголошується, що кращі вчителі володіють більше глибокими знаннями свого предмета, проте якщо вони виявляються нижче певного рівня, то «істотно знижують» результативність у навчанні учнів.

На  підставі   цих   позицій   робиться   висновок   про   необхідність

«цільової допомоги» вчителям, надаючи їм розуміння конкретних галузей, де їхні знання слабкі, що може бути дуже корисним.

1. 2. Похвала може принести більше шкоди, ніж користі

Так, у докладі затверджується, що похвала може бути для учнів шкідливою. Ряд досліджень, проведених фахівцями в області освіти, у

тому числі Керолом Дуеком, професором психології Стенфордського університету та професорами Джоном Хетті й Хелен Тімперлі з Оклендського університету, чітко зафіксували цей феномен.

Дебора Стіек, декан Стенфордськой вищої школи, каже, що похвала перше за все призначається для того, щоб обнадіяти учня, але в той же час вона може реально «передати учню низькі очікування вчителя». Вона відзначає, якщо слабкі успіхи учня вчитель сприйняв зі співчуттям, а не із засудженням, то це швидше за все принесе учню більше шкоди, ніж користі.

Доклад містить застереження із цього приводу, називаючи такі висновки відкритими для інтерпретації, і вчителі можуть самі вирішити, як поступати в тому  чи іншому  випадку,  оскільки методи, що використовуються вчителем, не можна застосовувати в будь-яких обставинах.

1. 3. Контроль і оцінка навчання

Ефективне викладання має величезний уплив на досягнення учнів

«із бідних сімей», а вірно організоване оцінювання є основою ефективного навчання, наголошується в докладі. Такий підхід включає надання дітям достатнього часу, щоби вони змогли вдосконалювати отримані нові знання й уміння, тобто вчитель повинен «навчати поступово».

Визначення ефективності зробити не  просто, але доклад визнає, що прогрес учнів є тим мірилом, за допомогою якого слід оцінювати якість роботи вчителя.

1. 4. Уподобання у методиці викладання

Природа причин, з яких вчителі використовують ті чи інші форми та методи навчання у класі та сподіваються добитися позитивних успіхів учнів, упливає на їхню успішність. Мікі Ескью, автор методики визначення ефективності роботи вчителів, уважає, що думки вчителя про те, як саме треба викладати, наприклад, математику, разом з уявленнями вчителя про те, наскільки діти її засвоять, є важливим чинником ефективності навчання.

Разом із тим дані, що підтверджують це, не є достатньо переконливими. Дослідження професорів Стіва Хіггінса з Даремського університету та Девіда Мозлі з Ньюкаслського університету педагогічних уподобань вчителів з використання у викладанні ІК- технологій не підтвердили стійку залежність між перевагами вчителя при виборі технології та успішністю учнів.

1. 5. Взаємостосунки вчителя й вихованців

Така зафіксована позиція також може видатися цілком очевидною. І в докладі чітко фіксується, що механізми взаємодії вчителя з учнями мають великий уплив на процес навчання, а також створюють певну «атмосферу у класі». У докладі увага акцентується на величезній важливості створення позитивного мікроклімату у класі, щоби «постійно сприяти та підтверджувати самооцінку учнів». Успіх учня повинен бути атрибутом його зусиль, а не здібностей.

1. 6. Управління дисципліною

Викликає інтерес, що це, як з'ясувалося, не такий значний критерій у порівнянні з високим рівнем знань вчителя свого предмета. Але управління навчальною діяльністю учнів класу, у тому числі й те, наскільки оптимально вчитель використовує час на уроці, координує свої власні ресурси та ресурси учнів, а також підтримує дисципліну учнів, відзначається як важлива складова.

1. 7. Немає доказів, що диференціація працює

Установлено, що диференціація учнів на групи залежно від їхніх здібностей практично не впливає на результати навчання. Така установка теоретично може дозволити вчителю вибрати той темп навчання, який підходить усім учням. Учитель може в певних випадках навчати дуже швидко учнів у групі з високими здібностями та дуже поволі – з низькими.

1. 8. Не турбуйтеся про стиль навчання

Опитування показало, що більше 90 % учителів уважають, що діти вчаться набагато краще, коли одержують навчальну інформацію в тому

«стилі навчання», якому вони віддають перевагу. Але, не дивлячися на популярність такого підходу серед більшості вчителів, не зафіксовано жодних доказів того, що це насправді працює.

1. 9. Початок навчання має бути важким

Це один із висновків, який може здивувати вчителів. Учні повинні усвідомити складність навчання в короткостроковій перспективі. Проте в міру засвоєння більшого обсягу навчальної інформації учень повинен побачити істотний прогрес у довгостроковій перспективі.

Елізабет Лігон Бьорк, професор Мічиганського університету та Роберт Бьорк, професор Каліфорнійського університету, стверджують, що вчителям необхідно спочатку підбирати досить високий рівень

складності завдань для учнів, щоби вони перше за все отримали обсяг знань, необхідний у подальшому.

1. 10. Вибудовуйте відносини з колегами та батьками

Професійна поведінка педагога, у тому числі підтримка колег і вміння розмовляти з батьками учнів, також має досить помірний уплив на процес навчання. У докладі йдеться про те, що не встановлено прямого зв'язку  між практикою взаємостосунків вчителів із колегами та батьками й успішністю учнів, проте для більш широкого визначення успішного викладання такий критерій треба включити.

Сприяння мотивації як бажанню і прагненню дитини до успіху є універсальним завданням для вчителів і батьків. «Добре вмотивована дитина» – це завжди радість. Під час уроків її рука спрямовується вгору. Вона не може дочекатись лабораторного та практичного заняття або навіть звичайного формального тесту. Вона вирішує одну задачу за одною, безперервно просуваючись уперед, навіть у тому  випадку, якщо її результати не ідеальні, а на шляху зустрічаються різні проблеми.

На жаль, як показують дослідження, такі діти зустрічаються досить рідко. За даними нещодавнього огляду Національної асоціації освіти США (National Education Association), учителі відзначають, що близько 60 % учнів є «незайнятими» або «невмотивованими». На практиці це означає наявність великої кількості деморалізованих дітей з великою кількістю роздратованих і розчарованих у них учителів і батьків.

То  чи  є  якийсь  вихід  із  такої  ситуації?  «Звісно»,  –  каже  відомий автор і лектор, доктор педагогічних наук Річард  Лавуа. За  свій більш ніж тридцятирічний стаж роботи вчителем і директором школи- інтернату для дітей із проблемами в навчанні він спостерігав тисячі учнів, які з усіх сил старались бути чимось зайнятими. У своїй книзі

«Мотиваційний прорив» Лавуа каже, що всі діти в тій чи іншій мірі мотивовані, дорослі просто повинні допомогти їм визначитися з конкретною мотивацією: «Діти приходять, як незаряджені (мотивацією) батарейки. Ви ж повинні бути готові зарядити їх на повну».

Лавуа, як і багато інших людей, починав свою дослідницьку діяльність з вивчення професійних стратегій, але незабаром розчарувався, не отримавши належного результату. «Наші школи дійшли до певної межі, – каже він. – Ми знаємо й оперуємо безліччю різних стилів навчання. Учитель може використовувати дев'ять математичних стратегій, десять стратегій навчання читання, але при цьому всі ми, зазвичай, покладаємося всього лише на один мотиваційний прийом – заохочення й покарання. У підсумку всі вони не працюють».

Так у чому ж полягає відповідь на це запитання? До свого здивування, Лавуа наткнувся на нього зовсім випадково, побачивши рекламу фірми «Madison Avenue». «Якщо хтось і знає, як мотивувати дітей, – каже він, – так це люди, які продають дитячі іграшки та музику. Вони розуміють, що одна й та сама річ не підійде абсолютно всім. Виходить, що діти й дорослі реагують на зовсім різні двигуни мотивації».

Далі Лавуа стверджує, що, щоб допомогти зарядити «батарейку» у дитини, ми повинні детально розібратися, що рухає нею і що рухає нами. Оскільки ми відрізняємося, треба навчитися долати ці відмінності.

Тому спитайте,  що  ж  найбільше  мотивує  вас  і  вашу  дитину.

Перевірте список Лавуа й відзначте, що вам підходить найбільше.

Товариськість. Ця категорія людей обожнює соціальну взаємодію, вони люблять перебувати у жвавому натовпі й відчувати комунікативний зв'язок з іншими людьми і просто терпіти не можуть відчуження та самотність. Коли їм комфортно, вони дружелюбні й можуть досягти висот, як в якості виконавця, так і перебуваючи на лідерських позиціях.

Автономія. Для людини в цьому випадку можливість працювати самостійно – це мрія, утілена в життя. Для них плідно попрацювати в бібліотеці – задоволення, шанс вирішити якусь проблему на самоті.

Статус. Такій людині важливо знати, яке місце вона посідає в мікросоціальному середовищі або в суспільстві в цілому й чітко відчувати завойовану нею позитивну репутацію. Критика для неї може стати причиною пригніченості.

Допитливість. Постійна потреба у знаннях для цієї категорії є глибоким і потужним двигуном. Коли щось пробуджує в людини зацікавленість і живий інтерес це, по суті, дар, яким можна користуватися без будь-яких обмежень.

Агресія. Хоч це слово і сприймається, як щось негативне, але не варто обманюватись на цей рахунок. Люди із сильною позитивною агресією хороші конкуренти, а також пристрасні борці за справедливість. Вони хочуть, щоб їхня думка була почутою і приймалася з повагою.

Міць. Знову ж таки, постарайтесь уникнути передчасно негативної оцінки. З позиції мотиваційної сили «потужність/міць» - це відмінний двигун для здобуття впливу, відповідальності й повноважень. В юності вона є дуже природною, органічною та важливою частиною мотиваційної сили, якщо, звісно, ви будете правильно управляти своєю міццю.

Визнання. Багато людей просто обожнюють, коли їх помічають і цінують, відзначають їхні найменші досягнення, вони завжди позитивно реагують на громадське заохочення.

Причетність. Люди такого складу дуже люблять відчувати себе причетними до якихось відомих установ, організацій чи груп. Наприклад, сам Лавуа володіє унікальною колекцією спортивного одягу

відомих команд і при будь-якій можливості сам із задоволенням що- небудь одягає. Він глибоко мотивований причетністю.

Якщо ви уважно все проаналізуєте, то помітите, що більшість представлених мотиваційних двигунів так чи інакше присутні в нашому житті, але є все ж один або два, які помітно виділяються на загальному тлі. «У дітей, - каже Лавуа, – так само». Тому, коли ви захочете допомогти дитині відчути мотивацію, спробуйте попрацювати з цими двигунами.

Як приклад Лавуа наводить розповідь про ідею, яку він реалізував у навчальному році. Для кожного свого учня він зробив футболку з логотипом класу. «Деякі хлопці, – пригадує він, – носили їх, доки футболки зовсім не розлізлися, – це були учні, для яких характерна причетність. Інші ж жодного разу не наділи їх знову – це були представники міці, допитливості чи, можливо, інших двигунів». Щоб задіяти всі інші категорії дітей, використовуючи ідею з футболкою, Лавуа запропонував учням самим вибрати колір і логотип (міць, статус), пошити футболки з довгими рукавами в якості заохочення за успіхи в навчанні (визнання), виділити один день на тиждень, щоб носити  їх усім разом (товариськість).

«Найважливіше, – пояснює він, – це пам'ятати, що ми, дорослі, можемо диференціювати в дітях всі їхні мотиваційні відмінності й відповідно придумати щось для кожного з них. Я думаю, – каже він, – що це дійсно працює, це реальний крок уперед у відмові від старих підходів. І, урешті-решт, це просто хороші людські взаємини. А це завжди здорово».

Примусити себе почати активно працювати після вихідних – непросте завдання навіть для дорослих, не говорячи вже про дітей. Будь-який вчитель з власного досвіду знає, що привести дітей до «тями», особливо на перших уроках по понеділках, тобто налаштувати їх на робочий лад, може бути досить складним завданням, тому що діти, зазвичай, хочуть поговорити про те, де вони були, і що вони робили під час віхідних.

Що привертає увагу мозку?

Будь-яке навчання починається з інформації, яку людина сприймає за допомогою п'яти органів чуття: зору, слуху, дотику, смаку та нюху. У людини також є й мільйони чутливих нервових закінчень на поверхні шкіри, у м'язах і навіть внутрішніх органах, але наш мозок здатний одночасно обробляти всього трохи більше 1% інформації, що примушує його вибудовувати зовнішню інформацію, в залежності від її пріоритетності.

Ученим, які займалися проблемами головного мозку, удалося за допомогою візуалізації процесів його життєдіяльності побачити, що зі всього об'єму сенсорної інформації, що поступає в мозок, пріоритетною є та, яка допомагає ссавцям вижити. І це, як правило, інформація несподівана, а не добре знайома, тому що наша увага є певним фільтром, який спочатку приймає для обробки новизну й конкретні зміни в навколишньому світі.

Запропонуйте учням у класі поділитися своїми історіями

У дітей після вихідних, особливо тривалих, кількість нової сенсорної інформації, конкуруючої за доступ до  мозку,  значно  вище, ніж у звичайні дні. Учні якийсь час не бачили один одного та з купою новин повертаються у школу, що підігрівається інтересом швидше довідатися про те, що однокласники робили під час вихідних або свят. Отже в перший день повернення у школу негайно занурювати учнів у рутину повсякденних уроків навряд чи доцільно. Це все одно ніяк не приверне увагу ваших дітей, а частіше за все може супроводжуватися неуважністю та поганою поведінкою. Адже, якщо ви чудово знаєте, що мозок дитини просто запрограмований бути таким, що зацікавлений у новій інформації, разом із бажанням ділитися  новими враженнями, то чи не простіше використовувати ці дитячі якості для  просування певних виховних завдань?

Можливо, варто спробувати знайти 5-7 хвилин часу на початку уроку та дозволити своїм учням поділитися враженнями про проведені вихідні, тим більше після свят або канікул? Дайте їм можливість

зібратись у групи та підготувати коротке веселе повідомлення для всіх, а після цього запропонуєте дітям самим визначити, чия розповідь була найцікавішою.

Цікавість допомагає привернути увагу

Після того, як ваші учні отримали можливість задовольнити свою цікавість разом з однокласниками, можна перенаправити їхню увагу на роботу в класі, починаючи з так званого «сенсорного введення», що необхідне для того, щоби подолати фільтр, про який ішлося раніше.

Дуже важливо, щоб учні почали активно засвоювати навчальну інформацію. Для цього, очевидно, слід використовувати певні методики та прийоми. Подумайте, що та як ви скажете дітям, використовуючи й інші канали сприйняття, окрім слухових, наприклад, зорові, коли демонструватимете яскраву візуальну картинку.

Нейровізуальні дослідження переконливо довели, що саме новизна або якісні зміни здатні активно привертати увагу людини. Пріоритет при цьому віддається руху, цікавим об'єктам, фотографіям, відео, тобто тому, що знаходиться в динаміці або стає несподіванкою. То чому би вчителю не зробити що-небудь незвичайне? Можливо, варто включити музику, коли діти входять у клас, показати на моніторі динамічний відеокліп, привабливу картину або відтворити цікавий оптичний ефект?

А ось зовсім маленькі, але досить ефективні підказки

Як і що говорити. Перервана на півслові розповідь вчителя викликає зацікавлення учнів, тому певна пауза в монолозі, перше ніж сказати щось важливе, загострює увагу та підштовхує інтерес дитини, якій стає цікаво те, що ви скажете або зробите далі.

Змініть класний інтер'єр. Наприклад, помістіть у класній кімнаті фотографії випускників минулих років, запаліть пару свічок, використовуйте аромалампу, повісьте новий захоплюючий плакат до вивчення нової навчальної теми, щоби він як би «випадково» привернув увагу. Та хіба мало чого можна нафантазувати, якщо ваше першочергове завдання на сьогодні – привернути увагу дітей!

Рухайтеся. Оскільки рух має величезний пріоритет у порівнянні з іншими подразниками, активно використовуйте його для досягнення своєї мети на уроці. Наприклад, ви можете переміщатися несподіваним для учнів чином, роблячи те, що ви звичайно робите, - роздавати зошити, листочки із завданнями або розміщувати інформацію на дошці у зворотному напрямі.

Методи «повороту» свідомості використовуються, щоби перевести очікуване в несподіване. Вітайте своїх учнів на вході у клас за допомогою карток, де написані загадки або слова-шифри. Наприклад,